Підтримати post impreza

Ярема Малащук та Роман Хімей

Обоє митців навчалися в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Живуть і працюють у Києві.

Художники отримали головну премію PinchukArtCentre Prize (2020) та VISIO Young Talent Acquisition Prize (2021). Їхній короткометражний фільм «Додаткові сцени» здобув головні нагороди на Tallinn Black Nights IFF 2024 та Премію українських кінокритиків. Дует є учасниками міжнародних програм і бієнале, зокрема Future Generation Art Prize 2021, Baltic Triennial 14, Ґетеборзької та Київської бієнале, а також групових виставок у Haus der Kunst, Castello di Rivoli та Albertinum. Персональні проєкти були представлені в Kunstverein Hannover та Galeria Arsenał (Білосток).

Їхні відеороботи входять до колекцій Fondazione In Between Art Film, Kunstmuseum Liechtenstein, Kontakt, TBA21, Frac Bretagne, Museum of Contemporary Art Kiasma та Museum of Contemporary Art Antwerp. Одна з останніх робіт була показана в межах виставки Dare to Dream — супутньої програми 60-ї Венеційської бієнале (2024).

Ярема Малащук та Роман Хімей  є учасниками мистецького об’єднання Прикарпатського театру, яке реалізувало проєкт «Театр надій і очікувань», представлений в Українському павільйоні на Венеційській архітектурній бієнале (2023).

Ярема Малащук та Роман Хімей працюють як кінематографісти та художники з 2016 року, досліджуючи перетини документального й художнього кіно для осмислення новітньої історії та сучасності України. Їхня практика звертається до тривалих структур постімперської влади та їхнього впливу на нове покоління українців, яке існує між історичною травмою та невизначеним майбутнім. Вони фіксують фрагментовану природу реальності, де переплітаються колективна пам’ять і особистий досвід. Практика дуету також зосереджується на ролі «другорядного персонажа» — невидимих фігур історії — та на тому, як людина існує в умовах політичних і соціальних змін.

Галерея робіт

Зарваниця, 2020

Зарваниця, 2020

Нове місто друзів, 2021

Нове місто друзів, 2021

Як це зроблено, 2021

Як це зроблено, 2021

You Shouldn't Have to See This, 2024

You Shouldn't Have to See This, 2024

Фото: Valentyna Rostovikova, PRYZM photography

Open World, 2025

Open World, 2025

Фото: Jaka Babnik

Практика Хімея та Малащука формується на перетині документального кіно та сучасного мистецтва. Відправною точкою їхнього методу став досвід Майдану, який змістив фокус із індивідуального героя на колективну дію. У своїх роботах вони досліджують «extras» — людей третього плану, через яких вибудовується історія спільноти.

 

Їхні фільми поєднують спостереження, реконструкцію та перформативні стратегії. У «Зарваниці» вони фіксують спільну подорож і ритуал як форму єднання, що згодом переривається пандемією та війною. У «Присвячується молоді всього світу II» — покоління, яке балансує між втечею у досвід вечірки та неминучим зіткненням із реальністю війни.

 

Після 2022 року їхня практика стає більш безпосередньо пов’язаною з документуванням воєнного досвіду. У «Мандрівнику» вони звертаються до образу ворога через тілесну реконструкцію та ландшафт, ставлячи під сумнів романтизовані уявлення про війну. У роботі «Вибухи біля музею» фіксують руйнування культурної інфраструктури та викрадення спадщини, перетворюючи порожній музей на доказ злочину.

 

Їхні пізніші інсталяції, зокрема «Ви не мали б цього бачити» та «Open World», досліджують межі приватності, технологічного контролю та досвіду переміщення. Важливим стає питання, як війна змінює режими видимості та як мистецтво може функціонувати як форма свідчення.

 

Хімей та Малащук звертаються до свого локального контексту, розглядаючи місто як простір нашарованої історії, пам’яті та міських трансформацій. У роботі «Нове місто друзів» Коломия постає як місто парадоксів: тут співіснують сліди Австро-Угорської імперії, знищена єврейська спільнота, радянські наративи та сучасні міські практики. Руйнування історичних будівель і збереження їхніх матеріальних фрагментів (зокрема цегли австрійських казарм) показує фрагментований характер пам’яті міста.

 

Фільм «Як це зроблено» фіксує трансформацію заводу «Промприлад» в Івано-Франківську та появу працівників «нової епохи», які поступово займають усе більше простору. На відміну від переходів індустріальної революції від ручної праці до масового виробництва, динаміка «Промприладу» відображає напругу постіндустріального світу.

 

Після 2014 року та особливо після 2022-го їхні роботи фіксують трансформацію досвіду — від колективних ритуалів до документування руйнувань і депортацій. Фільми «Мандрівник» і «Вибухи біля музею» показують війну як розрив у культурній пам’яті, а інсталяції останніх років досліджують, як насильство змінює межі приватного, видимого і свідчення.

 

 


Візитівку створила дослідниця Анна Потьомкіна. 

Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program