Практика Хімея та Малащука формується на перетині документального кіно та сучасного мистецтва. Відправною точкою їхнього методу став досвід Майдану, який змістив фокус із індивідуального героя на колективну дію. У своїх роботах вони досліджують «extras» — людей третього плану, через яких вибудовується історія спільноти.
Їхні фільми поєднують спостереження, реконструкцію та перформативні стратегії. У «Зарваниці» вони фіксують спільну подорож і ритуал як форму єднання, що згодом переривається пандемією та війною. У «Присвячується молоді всього світу II» — покоління, яке балансує між втечею у досвід вечірки та неминучим зіткненням із реальністю війни.
Після 2022 року їхня практика стає більш безпосередньо пов’язаною з документуванням воєнного досвіду. У «Мандрівнику» вони звертаються до образу ворога через тілесну реконструкцію та ландшафт, ставлячи під сумнів романтизовані уявлення про війну. У роботі «Вибухи біля музею» фіксують руйнування культурної інфраструктури та викрадення спадщини, перетворюючи порожній музей на доказ злочину.
Їхні пізніші інсталяції, зокрема «Ви не мали б цього бачити» та «Open World», досліджують межі приватності, технологічного контролю та досвіду переміщення. Важливим стає питання, як війна змінює режими видимості та як мистецтво може функціонувати як форма свідчення.
Хімей та Малащук звертаються до свого локального контексту, розглядаючи місто як простір нашарованої історії, пам’яті та міських трансформацій. У роботі «Нове місто друзів» Коломия постає як місто парадоксів: тут співіснують сліди Австро-Угорської імперії, знищена єврейська спільнота, радянські наративи та сучасні міські практики. Руйнування історичних будівель і збереження їхніх матеріальних фрагментів (зокрема цегли австрійських казарм) показує фрагментований характер пам’яті міста.
Фільм «Як це зроблено» фіксує трансформацію заводу «Промприлад» в Івано-Франківську та появу працівників «нової епохи», які поступово займають усе більше простору. На відміну від переходів індустріальної революції від ручної праці до масового виробництва, динаміка «Промприладу» відображає напругу постіндустріального світу.
Після 2014 року та особливо після 2022-го їхні роботи фіксують трансформацію досвіду — від колективних ритуалів до документування руйнувань і депортацій. Фільми «Мандрівник» і «Вибухи біля музею» показують війну як розрив у культурній пам’яті, а інсталяції останніх років досліджують, як насильство змінює межі приватного, видимого і свідчення.
Візитівку створила дослідниця Анна Потьомкіна.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
