Ярослав Яновський

ЯЯ, як любить підписувати свої полотна митець, – не лишень живописець, а й письменник, фотограф, відеоартист, перформер… Проте, найбільше – художник, якщо розуміти це поняття в якості тотальної естетики. Яновський – творчий завжди і в усьому, він поєднує не лише різні стилі чи течії, а й синтезує різні види мистецтва, і це йому вдається дуже зграбно. Як зазначає сам митець, його творчість інтуїтивна, себто, якість приходить не від розуму, а від натхнення. Маркерами у творчості якого слугують поняття – ландшафт, пам’ять, експресія, симулякр. Абстракції, навіяні ландшафтами, спровоковані краєвидами, продиктовані пейзажами плавно перетікають в орнаментику таємничого візерунку, що виникає з переплетених ліній дріппінгу. Поєднуючи прийоми «живопису дії» з естетикою ташизму та інформеля, художник вільно трактує вигадану дійсність своїх нескінченних краєобразів, втягуючи туди й підсвідоме глядача. Перед очима глядача відкривається якийсь особливий не зовсім живописний й не зовсім пластичний простір. Не лишень колір і форма, але й предметність та тактильність матеріалу виходять на передній план. Здавалося, банальні матеріали, фарба, пластифікатор заворожують своєю невибагливою, але таємничою красою. Славко малює, як дихає. Картини набувають вигляду поєднання архаїчного знака, дитячої безпосередності та символічного мислення. Композиції будовані дуже просто, але ця простота — не примітивність у негативному сенсі, а свідоме очищення образу до первинної форми й кольору.

Художник певний час захоплювався створенням відеоарту, відзняв близько 20 фільмів, котрі брали участь у міжнародних фестивалях. У цього автора чи не найбільший послужний список в CV щодо участі у виставках та нагородах.

Роботи виходять за межі стильових, формальних обмежень. В більшості творів художник прагне екстраполювати назовні межовий суб’єктивний метафоризм. Як зазначає сам митець, його творчість інтуїтивна, себто якість продукується не розумом, а натхненням. Відеоарт продовжує традиції європейського експериментального кіно: монотонність ритму, невибагливість ракурсів зйомки, безсюжетність оповіді.

«Цісарська  Риба.  Ярослав Яновський у своїх  перформансах досліджує культ гірських язичницьких та християнських ритуалів і вплив їх на людську  свідомість. У першому – «Дорога», він оголений вилазить на крутий пагорб, стежками, якими ходять тільки  тварини. Таким чином, долаючи черговий «екологічний» перевал, йде далі. У другому – «Рівновага» автор дає зробити на спині 12 надрізів (співавтор Найденова), і з тих ран струмочками тече кров. У глядачів виникають асоціації із «Ангелом», якому прорізаються крила, та із «Рибою». Під почерговий передзвін маленьких дзвоників відбувається акт пам’яті. Співавторка перформансу – Весела Найденова, злизує кров зі спини, ніби приймаючи причастя кров’ю. Ця необхідність викликана потребою гендерної рівноваги. Крім цього, методом фотоінсталяції, була реалізована ідея екстремальної галереї на відкритому просторі, де самі автор_ки виступили у ролі фотомоделей», – Леся Іващишин, «Міфи  Кайзервальду», 2005.

Перформанс – про ділитися своєю енергетикою наживо з глядачем, співучасником, свідком. Не треба слів. Тільки дія. Терпіти коли тебе шмагають нагайкою (Київ), мастурбувати в «Дзизі» (Львів), лазити горами (Яремче), різати рибу (Івано-Франківськ), пити кров змішану з горілкою (Санкт Петербург, Росія), показувати слайди (Гмунден, Австрія), знову пити, переливати воду з Бистриці в Дунай (Регенсбург, Німеччина), приворожувати, чаклувати, шаманствувати, мольфарити… Творити атмосферу.

Асамбляж як колажування редімейду. Ярослав не зосереджується на ретельній обробці матеріалу, не вдається до вигадування глибоких концептів чи заплутаних сюжетів. Використовує готову ледь оброблену поверхню інкрустуючи в неї бляшки, ланцюжки, мушлі та інші брязкальця. Поверхневий декор та плюмажність, як революційні завоювання ready made. Жест стає важливішим за зміст. Як справжній гуцул, на чому Ярослав часто наголошує, він вміє мольфарити на результат. Енергетична експлозія, що нуртує в кожній людині, у випадку Яновського отримує неповторно красиві артефакти. «Тілець», «Дівчина», «Торс» – застиглі мовчазні свідки часу вихоплені з побуту повсякденності. Голова тільця (бика) – один із найдавніших культурних символів сили, жертовності, енергії. Але в поверхню зруба цієї істоти вмонтовані зображення людських облич, ніби пам’ять або привиди людської присутності. Яновський не прагне академічної пластики. Форма навмисне деформована, трохи наївна, «тотемна». Колір працює символічно. Теплі коричнево-червоні площини створюють враження органічності, землі, плоті, тоді як вставлені портретні фрагменти виглядають як чужорідна пам’ять або внутрішній світ істоти. Скульптура ніби говорить про багатошаровість ідентичності – про те, що людина носить у собі тваринне, а тваринне може бути наділене людською свідомістю.

Ярослав Яновський щороку має виставку в Івано-Франківську. Це місто і є його місцем сили. Художник також завжди відкритий до співпраці у колективних виступах або власних кураторських закликах. У видавничому проєкті Яновського «Ландшафт», грант ЦСМС 1996, медіа та комунікації розглядаються як прорив до необмежених можливостей художнього впливу і візуальної свободи. До реалізації залучено праці 11 художни_ць та поет_ок. «Художник, поет і візуальна культура в ландшафті. Поряд з ними існують інші, неозначені засоби мистецької магії, які можуть означити модель майбутньої візуальної свободи», – писав у вступі Я.Я.

У своїх фотосендвічах із серії «Alter Ego 2», де зображення автопортрету накладається, перетікає, переплітається з архітектурними мотивами міста, елементами декору, фрагментами будівель, митець поєднує несумісне, творить нові смисли, нові алюзії. Автопортрети на тлі рідного міста, де стираються межі між гордим, самотнім его та виразним колективним урбаністичним ландшафтом. Місто з’їдає особисте? Ярослав Яновський намагається урбаністичною тезою буття повернути Станіславу втрачену сакральність. «Сакральність зчеплена з ландшафтом. А ландшафт і концептуалізм буденно несумісні. Синтез концепту і ландшафту заздалегідь є помилковим. І можлива філософія синтезу – це філософія помилки. І можлива естетика такого синтезу – естетика помилкового. Тільки на помилці будуються нові всесвітні уможливлення. Бо у правильності є  зародок спокою і тільки помилка обумовлює сенс універсальний  сенс творіння. Модель цієї психоделічної мрії, вибудовує Ярослав Яновський у своїх галицьких фотопроєктах. І у просторі такої моделі виникає потреба бути зафіксованою в ландшафті», – Роман Шевців.

Двічі експонування його фото артефактів у Франківську супроводжувалися скандалами – у 2002 на виставці «Лагідний тероризм» і в 2023 на виставці «Поки не пізно, бийся головою об лід». Це свідчення не про прагнення до скандальності, а про не готовність сприйняття середовищем пропонованої художником культури поведінки. Мистецтво не складніше за життя. Навпаки. Завдяки цьому твори художника осіли в безлічі приватних колекціях, а також в музеях і галереях.

Виставка «Трансформатор/генератор» у Ваґабундо, 2023 була своєрідною рефлексією на проблеми з електроенергетикою в країні. Та художник не працює напряму з темою війни, не створює артефактів на мілітарні сюжети або про життя у далекому тилу, але бере участь на запрошення організаторів у розписах військової амуніції. А також дає для благодійних аукціонів свої твори.

Візитівку створив мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program