Практика Марії Русінкевич формується на перетині графіки, відеоарту, фотографії, перформансу та інсталяції. У центрі її уваги — пам’ять, тілесність, плинність, взаємодія людини з природою та процеси внутрішньої трансформації. Художниця працює інтуїтивно, часто уникаючи чіткої системності, натомість вибудовуючи роботи через асоціативне мислення, фрагментарну форму та внутрішній імпульс. Візуальна мова Русінкевич поєднує антропоморфні й зооморфні мотиви, гротеск, метаморфози та образи флюїдного тіла, де ми часто зустрічаємо розпад і гниття.
Окремий напрям практики Русінкевич пов’язаний із дослідженням тілесності, табуйованих тем і свободи художнього висловлювання. У межах проєкту «Позор» (2019), створеного спільно з Кріс Войтків, художниця зверталась до теми ЛГБТ-видимості та приватності в консервативному середовищі Івано-Франківська.
Постійно працюючи з графікою, в певний момент Марія тимчасово відмовляється від малюнка та звертається до відео й інсталяції. У відеороботі Moving Types (2020), створеній спільно з Дариною Христинюк, Русінкевич досліджує невагомість, нестабільність і неможливість тіла залишатися в одному стані чи просторі. Тлом для цих людських та не-людських тіл виступає природний ландшафт, що виглядає вічним, але насправді також піддається змінам. Цей ландшафт часом навіює образ едемського саду, який от-от дасть тріщину — утопії за секунду до катастрофи.
Відеоробота Canvas (2021) виглядає як роздуми про процес пізнання, тілесність і красу не як завершений образ, а як стан постійного становлення — повільного, майже інтуїтивного процесу переживання й трансформації.
Повернувшись до паперу після тривалої паузи у 2021 році, художниця починає створювати зовсім інші образи. У ранніх роботах художниця працює в полі сюрреалістичної та психоаналітичної образності, де композиції вибудувуються навколо ізольованих та концентрованих форм. У пізніх роботах відбувається зсув у бік просторовості та процесуальності. Тут фігури інтегруються у середовище, де важливу роль відіграють рух, фактура й світлотінь. Композиція менш статична, а сама форма — нестабільна, плинна, ніби така, що постійно перебуває у процесі трансформації чи розпаду.
Разом з Анною Потьомкіною у 2021 році створила міську інтервенцію «Аліса в Країні Чудес», інтегрувавши власні ілюстрації до текстів з книги у простір порожнього пандемічного міста. Брала участь у франківських виставках та подіях «Плід» (2018), «Сором та Позор» (2019), Gosti (2020), «Болото» (2021), «Приходять і відходять: ретроспектива жіночого франківського відеоарту» (2024), «Моя киця та інші внутрішні звірі» (2025), «Щось, що має повну зовнішню схожість з чимось іншим» (2025) та інших. У 2021 році в «Асортиментній кімнаті» відбулася її перша персональна виставка за кураторства Ані Потьомкіної. Художницю представляє Асортиментна кімната.
А у 2023 році Марія створює відеороботу «Без назви», що фіксується на постійному циклі життя, висвітлюючи його складники. Художниця досліджує цей цикл як безперервний процес накопичення досвіду, тягаря та внутрішніх питань, що загострюються в умовах війни. Погляд Марії звернений на «прості» й буденні речі, це тихе спостереження за життям, яке йде своїм ходом, постійно притягуючи непоборні питання. Відеоробота знаходить продовження у поезії Олега Лишеги «Пісня 551» (поета родом з Тисмениці). Вірш озвучений Русланом Пашаєвим, який наразі служить у ЗСУ. Цей діалог, є неможливим у фізичному світі (оскільки Олег Лишега помер у 2014 році) і є своїм тлінням та непереборною надією. Робота була створена в межах виставки «Поки не пізно – бийся головою об лід!» (Івано-Франківськ, 2023).
Візитівку створила дослідниця Анна Потьомкіна.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
