Джичка – помітний гравець сучасної франківської артсцени. Практична діяльність пов’язана з дизайн-оформленням, монументальними працями, громадським активізмом тощо. Однаково захоплюється портретним живописом, інтуїтивними композиціями, абстрагованим чи ідилічним пейзажем, readymade.
З поміж-інших автора виокремлює ретельне й раціональне ставлення до якості власних творів та глибоке продумування деталей. Як творчий метод застосовує фотографію та колажування. У низці портретів колег, подруг та приятелів, дітей митець зосереджується не так на проблемі створення парадної галереї сучасників, як на фіксації ситуації тут і тепер, що розкривається через особливі деталі, пози чи антураж («Ростислав з мистецькою полкою», 2024, «Рівняння з двома невідомими», 2024).
Останнім часом професійна малярська техніка застосовується лише на рівні оболонки складного аналітичного коду, поглиблюючись додатковими змістами. У роботах з циклу «Люди як парасольки – спробуй відкрити їх» (2024) автор використовує метафору складених пляжних парасольок, що нагадують знеособлені людські фігури під похмурим небом. Картина рефлексує над станом суспільства, де індивідуальність нівелюється, а люди перетворюються на пасивних об’єктів.
З 2010-х років митець виступає ключовим культуртригером Івано-Франківська, фокусуючи діяльність на розбудові неформальної мистецької освіти: від «Школи фотографії» до «Школи мистецтв вихідного дня» (2007–2011). Його кураторська практика охоплює як локальні ініціативи («Форумс», «Франківська збірка»), так і масштабні міжнародні проєкти, реалізовані переважно у партнерстві з німецькою громадською організацією KulturAktiv. У живописі автор досліджує міський культурний бекграунд, інтегруючи у портрети графіті, топографічні знаки, символіку арттусівки та артефакти художніх майстерень. Цей метод перетворює класичний живопис на літопис сучасної артсцени, де особистий простір художника стає частиною спільної історії міста.
Автор уникає хайпу, пов’язаного з висвітленням героїки чи пропаганди. Проблематика війни підіймалась ще 2014-го, однак групова виставка «Війна-весна» – це швидше кураторський проєкт, аніж індивідуальна рефлексія учасників. У проєкті «Кокон» (2023) Джичка звертається до сублімованих практик, трансформуючи потік інформації в мистецьку форму. Виставка «Віконні експерименти Овертона» (2025) продовжує цей аналіз: через триптих «Час танцювати» фіксує несумісність розважальних шоу та війни. Використання реді-мейд об’єктів з модифікованими дорожніми знаками маркують сучасність як зону високого ризику («Віконні експерименти Овертона», 2023). Картина «М’ясо історії, або склад ВАҐАБУНДО» (2026), над якою автор працював протягом двох років, постає візуальною моделлю сучасного суспільства, структурованого за певними символічними ролями. Центральне місце в композиції відведене фрагменту ноги невідомого у військовому взутті та однострої з піксельним малюнком, що стає ключовим маркером часу та зміщення акцентів у соціальній ієрархії.
Візитівку створила науковиця Надія Бабій.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program
