Ольга Кукуш

«Колообіг», 2016 – спроба проілюструвати рух природи найпростішими засобами через зображення руху людського тіла. Пірнання у небо. Майже графічна композиція радше красива, аніж філософська. Але естетика також спосіб пізнання.

У проєктах «Залишити слід в історії. Нетлєнка», «Експансія» Ольга Кукуш рефлексує на забруднення людьми довкілля, навколишнього простору через швидкоплинність і прискореність життя, споживацьке ставлення і байдужість як до природи, так і один до одного, переважну одноразовість теперішніх стосунків.

«Залишити слід в історії. Нетлєнка», 2017 – соціальна критика бездумного ставлення до природного оточення. Сумнівно, щоб такі фото викликали у глядача муки совісті за засмічування середовища. Навіть у якості дитячого дидактичного матеріалу вони не виконають своєї функції. Але принаймні авторка спробувала висловитися на актуальну тему в іронічний спосіб. «Вечеря зникає через 10 хвилин. Сміття залишається на декілька десятиріч. Масове розповсюдження смартфонів, соціальних мереж зробили можливість сфотографувати мить свого життя й поділитися нею максимально доступно. В мережі можна зустріти тисячі красивих мобільних фото перекусів, швидких обідів користувачів. Але за кадром опиняються наслідки тих фото. В тому числі сміття, що залишається по обіді на сторіччя. Серія імітує розповсюджену мобільну фотографію, подаючи етапи перетворення швидкого обіду в нетлєнку». Можливо ядучо-пластикові кольори фото комусь зіпсують апетит?

«Експансія», 2017 – ще одна спроба соціальної критики про сміття. Огорнуті в блакитний поліетилен тіла, гілки, ґрунт чи вода не викликають страху чи відчуття загрози, а схожі на постановочні гламурні фешн фото з елементами трешу.

«Ми забираємо в природи все більше і більше місця. Ізолюємо завойований простір. Заливаємо землю бетоном і асфальтом, сушимо водойми, все обмотуємо поліетиленом.  Міняємо натуральне на штучне, замінюємо повітря вихлопними газами, виробляємо штучні квіти, наповнюємо пластиком води Світового океану.

У той же час, коли ми відпочиваємо, ми намагаємося наблизитися до світу флори і фауни. Але природа відштовхує нас. Планета знаходиться в стані конфлікту з нами». Прикметно, що видрукуванні на папері фото для виставок з часом також стають об’єктом засмічування середовища.

«Ізоляція інформацією», 2017 – людина приймає всі рішення і змінює своє життя під впливом щільного потоку інформації та нав’язаних стереотипів. Людина ізольована від реального світу інформацією, яку вона отримує. Коли переїдаєшся і втомлюєшся залишається розслаблено зануритися в світ фантазій, вигадок і незвичностей. Забагато тексту також провокує на втечу у світ ірреального. Не читайте газет перед обідом.

«Сценографія вагітності», фотографія, змішана техніка, 2017 – це найцікавіша серія з поки що створених фотографкою. Чітко структуровані чорно-білі композиції є жорсткими ілюстраціями жіночих страхів у часи вагітності. Символічний світ знаків мовчки оповідає про довгий час очікування і сподівання. «Очікування дитини як перебування в білій кімнаті. Білі стіни оточують відчуттям неминучості. Свобода ізольована твоєю вразливістю. Твої рухи, думки, мрії, плани тепер обмежені. Вони трансформуються. Ти не господиня собі більше. Звичний для тебе спосіб життя, твій світ залишається за межами цієї кімнати. Ти можеш спостерігати за ним, але ти вже не є його частиною. Він віддаляється все далі. Ти приміряєш нову роль, зрікаєшся себе вчорашньої. Очікування поступово наповнює кімнату як повітря. Очікування невідомого. Прийняття і смиренність перших днів вагітності пізніше перемішуються зі страхом. Страхом доторкнутися до нового і невідомого, страхом не впоратися з новими умовами. Твої почуття сплутані. Твої думки перетворюються в сітку, в якій заплутані твої мрії і надії». Чорна кулька, біла кулька, біле яйце, чорні хрестики, що за тими дверима-дзеркалом? Біологія на межі непізнаного світу. Майже лікарняна стерильність як вимога до строгої гігієни. Коли це вперше – воно незабутнє.

«Ідентифікація» фотографія, колаж, 2021 – робота зі старими сімейними фото. Після «Сценографії вагітності» і народження сина виникла потреба дослідити коріння. Чи можливо за допомогою цих документальних свідчень зрозуміти світ предків, відчути тяглість роду, передати у майбутнє особисте послання? Сімейні архіви як набір пазлів з котрих треба відновити картину з минулого, вибудувати генеалогію, посадити дерево і виховати сина. У 2026 серія виставлялася у Києві на виставці «Хмарне сховище» в ІПСМ.

«Сонячна кімната без дверей», 2023. Документальні фото новонародженого, що обов’язково мають бути у кожному сімейному альбомі. «Коли народжується дитина у родині – це щастя, багато забавок, багато спілкування, але разом з тим це про цілодобове залучення, коли втрачаються межі особистого, а родина може відчувати певну соціальну ізоляцію. І це такий крик, який стиснутий всередині однієї людини, і вона відчуває дискомфорт, незважаючи на таку прекрасну подію, як народження дитини».

«Голоси» фотографія, колаж, 2024 – ще один варіант праці зі старими сімейними фото. «На фото люди часто сфотографовані серед своїх буденних справ. Вони мовчазно розповідають мені. Я бачу їхні беззвучні голоси. Це спроби віднайти себе у фотографіях людей, про яких часто я навіть нічого не знаю. Бо не збереглися згадки про те, чи це дійсно мої рідні, чи, можливо, просто їхні друзі. Когось я знаю і намагаюся в їхніх рисах побачити свою схожість, або риси моєї дитини», — розповідає Ольга Кукуш.

Фотографія як спосіб реконструкції пам’яті. Війна стирає не тільки ландшафти, але й архіви і людей, а значить спогади, вимагає озирнутися назад й пригадати хто ми є, й куди йдемо. Звернення до історії, як спосіб моделювання теперішнього.

Ремесло фотограф_ки у наш час дозволяє ще легше подорожувати світом виставок по цілому світі. Персональні виставки Ольга Кукуш мала у Франківську та Кременчуці, зате її роботи побували на багатьох салонах та виставках сучасного мистецтва, як в Україні так і за кордоном. Майже всі фото серії мисткині демонструвалися у Франківських галереях та музеях: «Експансія» галерея «Арт на Мур», Івано-Франківськ, 2017; «Порт`all. Permanent liminality», міжнародний фестиваль «Порто Франко», 2017; «Жінки про жінок» галерея «Асортиментна кімната», 2018; «ЧЕЧ (потік). Індивідуальна Артикуляція» галерея «Чеч», 2018; «Болото» ММП, 2021; «Крик» палац Потоцьких, 2026.

У Німеччині її роботи брали участь у декількох благодійних виставках українських митців організованих на підтримку нашої країни. До однієї з них в містечку Шмалленберг «Українське сучасне мистецтво: Імунітет для творчості» Богдан Мисюга писав: «Інший різновид, що захопив німців — концептуальне фото Ольги Кукуш, її серія «Сценографія вагітності». Як на мене, тільки під цю серію вартувало б віддати простір великої галереї, надрукувавши фото у великому форматі та з відповідною естетичною подачею. Мінімалізм, зосередженість на кількох предметах та власній екзистенції – це те, про що «кричить» доба європейського постглобалізму».

Візитівку створив мистецтвознавець Анатолій Звіжинський.
Проєкт Documenting and Archiving War Art of Ivano-Frankivsk Region реалізовано за підтримки Documenting Ukraine program